В темнице мерзостей моих
Томлюсь я, добровольный узник.
Порою враг заклятый их,
Порою верный их союзник.
Порою с ними на смерть бьюсь,
И пот и слёзы проливая,
Порой без боя вдруг сдаюсь,
Врагам все двери отворяя.
Грешить до крайности устав,
Наверняка уже я знаю,
Что, вновь себя врагу предав,
Я зло на свете умножаю.
И всё ж не в силах удержать
Души несносные влеченья,
Я продолжаю согрешать,
Живя средь боли и томленья.
Давно б поникла голова,
Давно бы руки опустились,
Но Бога светлые слова
Навеки в сердце поселились.
Стремится к бездне буйный век,
Широкую избрав дорогу,
Спастись не в силах человек,
Но всё и вся возможно Богу. 23.05.2003
Виктор Шпайзер,
Кассель, Германия
Хочу я быть покорным Свету,
Но мочи быть покорным нету.
Соприкасаюсь я со тьмой
И лишь Христос - Спаситель мой.
Обычное — уже само по себе чудо! Я только записываю его. Возможно, что я немного подсвечиваю вещи, как осветитель на полузатемненной сцене. Но это неверно! В действительности сцена совсем не затемнена. Она полна дневного света. Потому люди зажмуривают глаза и видят так мало.
Франц Кафка e-mail автора:viktor.speiser@gmail.com
Прочитано 5056 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4,67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
...Если б не Бог Господ наш - Спаситель, то мы только остались бы вульгарными проводниками-игрушками духа мира сего...
Спасибо,
Константин
Комментарий автора: Благодарю за отзыв!
kamille
2005-09-22 22:08:36
Хороший стих.... глубокий.... Комментарий автора: Бог Вам в помощь!
Ирина Ш.
2006-05-13 13:27:46
Приятно читать то, что уже прочувствовано, даже нельзя сказать, что прожито. я часто в таком настроении и тоже писала не раз об этом.
всего Вам вашего. Комментарий автора: Благодарю! Бог в помощь.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
